Меню сайту
Категорії розділу
| як у житті [11] |
| мудрість життя [5] |
Цитати та аформизми
| [14.01.2012] | |
| №107 Як любить серцем? Коли серце воно не красу міряє. Воно сидить десь там в кутку і дулі тицяє. (74) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №106 (4) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №103 (11) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №102 (4) | |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Icq та Skype
Юрій Дюг
Дюг в twitter
Пошук
Нові фото
Хтось муркнув
Ищете надежного дистрибьютора
I gave free pokies australia a
Топ магазинов даркнета 2026 Ре
Grateful for your help
Каталог статей
| Головна » Статті » проза » як у житті |
Knock-out of love 2
Початок тут: http://dyug.at.ua/publ/7-1-0-33 Розділ 2: Світ для двох Смерть, варта того, щоб жити, кохання варте того, щоб чекати... Віктор Цой 2.1. Викрадення „Небо на двох, всесвіт на двох. Місяцю мій, сонце ясне... Зорі не будем ділити... Все я віддам. Навіть більше зроблю. Лиш би секунди, хвилини, дні, місяці, незліченні роки були ми разом з тобою. Хочу відчути я подих лиш твій. Сильні твої ніжні руки... Стоп! - Лана відірвалася від щоденника і дійшла до вікна. - „Ну мене, вчора „накривало”. Хоча, що залишалося робити вночі. У Лани був такий романтичний настрій... А Дмитра не було поряд. Точніше був тільки вдень. Випадково побачили одне одного в центрі. Поцілувалися, обмінялися декількома фразами і все. Їй цього мало. А ввечері як завжди довелося ділити холодне ліжко з Мішею. Ні тепла ні ласки. Міша як би навіть хотів, дати їх цього не зміг. По-дурному, якось чекати від плюшевого ведмедя. Тож з тугою довелося боротися за допомогою мистецтва. Хоче можна назвати написання щоденника мистецтвом? Наряд чи. Хоча... Іноді на сторінки товстенького потертого зошита виливалися такі переживання, які навіть Шевченку з Пауло Коельйо не снились. Так сталось й вчора. О тільки навіщо, вона почала читати цю всю муть вранці. Нагадала козі смерть. „І як я примудрилась так закохатися? – задумалася дівчина. – У вирі пристрасті наших дивних стосунків, я й не помітила, що вже не можу без нього.” Спогади, як припливні хвилі теплого і такого знайомого Чорного моря, нахлинули і заполонили свідомість. Як довго Дмитро домагався від неї взаємності. Точніше не домагався, ззовні здавалось, що „це” цікавило його найменше. Він прагнув більшого – підкорити та назавжди захопити серце дівчини. І таки домігся таки свого, зараза. У Польщі, після останньої їхньої сварки дівчина мала вдосталь часу обдумати своє життя. Висновок роздумів прозвучав для Лани як вердикт: вона без нього жити не може. Коли дізналась, що Дмитрові сильно дісталось на останньому чемпіонаті світу з боксу – серце ледь не розірвалось. Голубкою летіла на Батьківщину. Побачила, до серденька свого пригорнула. З того часу вони вже не розлучаються. Що дивно навіть не сваряться. Півроку разом. Важко бути дівчиною боксера. Дуже важко. Він постійно зайнятий. Зранку бігав а на тренуваннях викладався на всі сто. Ще й не відомо чому, після закінчення університету вступив у магістратуру та почав писати дисертацію. Навіщо? Божевільний. Коханий. Постійно зайнятий. Іноді Лані здавалося, що вони зустрічаються з Дмитром по графіку. Середа, п’ятниця, субота чи неділя... І так щотижня. Змін у таких розкладах траплятися іноді в будні та на великі свята. Це іноді бісило. Проте, подумавши, дівчина розуміла коханого. Він інакше не може. І так намагається приділяти їй максимум уваги. На свята просто завалював подарунками. Заводив у казку. А будні доводилося задовольнятися, тим що є. Та й самі дівчині не про побачення варто було думати, а про диплом та державні екзамени. Лана закінчувала п’ятий курс університету. В іншому кінці кімнати почулись звуки „Апокаліптики”. То дзвонив телефон. Точніше він несамовито „волав” звуками „Бою з тінню”, а телефонував Дмитро. На думку Лани, ця мелодія підходила для „Білого демона” Дмитра найбільше. Дівчина прожогом кинулася до тумбочки та схопила телефон: - Привіт! Дімко, ніяк не можу звикнути до того, що ти телефонуєш вранці. От сьогодні у законний студентський вихідний – неділю ледь моїх дівчат у кімнаті не розбудив. - Кохана, ти ж знаєш, що я не зможу нормально працювати якщо не подзвоню тобі і не побажаю доброго ранку, - виправдовувався Дмитро – як почуваєшся? - Ти не тільки вранці телефонуєш, а весь час. Турбуєшся. Кохаєш мене? - Ні. Я тебе просто обожнюю. А знаєш чого тебе так сильно кохаю? - Чому? – кокетливо кинула дівчина. - Тому що по-іншому не можу. Чим плануєш сьогодні займатися? - Не знаю. Може щось повчу. - Десь години з четвертої нічого можеш не планувати. У мене є для тебе сюрприз. - Цікаво, який? - Побачиш, на те він і сюрприз. Як чекатиму на тебе біля рогу вашого гуртожитку. До зустрічі, моя маленька. - Па-па, - дівчина захлопнула „мобліку-жабку” й задумалося. Якесь у неї погане передчуття. Так Демон сьогодні був якийсь, не такий. Наче його підмінили. Голос якийсь незвичайно лагідний і... схвильований. Дивно. Не те щоб Діма був скупий на ласкаве слово. Але зранку. По телефону. Щось відбувається. Чомусь він останнім часом перестав розповідати як у нього справи. Неділя – день дуже важливий для студента. Настільки важливий що деякі з них намагаються використати його якомога ефективніше – поспати. Так завжди робить Машка – подруга та співмешканка Лани. Культурно дрихне до обіду і лише під вечір прокидаєте для того щоб поїсти. Прокидається повільно, наче ведмідь. Привести до людського вигляду її допомагає кава. Можна, звичайно, й без кави, але краще не ризикувати. Машка поки не отримає горнятко ароматного напою, не вітається і з ким іноді взагалі не видає членороздільних звуків. Так що кава в кімнаті у дівчат була стратегічним продуктом. - Куди збираєшся красунечко? - Марія сиділа, посьорбувала каву. До не ї повернувся рад мови. - На побачення з Дмитром. Каже що приготував для мене сюрприз, - нервово відповіла Лана. - То чого ж невесела така? Ти радіти повинна. Стрибати від щастя. Хотіла я б такого хлопця мати. Боксера, красеня. Ще й кандидатську дисертацію пише. Кан-ди-датсь-ку! Хоча мені, хоч якогось хлопця. А то вже три місяці сама відколи мене той козел покинув. Ніхто на мене уваги не звертає... - Не переживай. Все у тебе буде добре. Кохання варте того, щоб чекати. - Боже мій, яка ти наївна. Кохання... Кому воно зараз потрібно? Всі хочуть нормального здорового сексу, заміж та дітей потім. А ти кохання, коханням. І як твій Дмитро твої високі матерії переслуховує. Йому за це молоко треба давати. Давати. Давати. Щось мене преклонило. - Ну до чого ж ти пошла. Секс у стосунках неголовне. - Ага. Основне на зорі дивитися. Дивитися і отримувати від того оргазми. А Дмитро твій. Йому що не хочеться. Як він терпить? - Ти знаєш, у нього спортивний режим, тренування... Я вже й не знаю. Раніше коли ми залишались наодинці, як побоювалось, що він захоче, а я не зможу йому відмовити. Проте він ставився з розумінням і нічого не вимагав. Це раніше. А зараз узагалі про це не згадує. Ніби взагалі йому це непотрібно... - А тобі хочеться? Бачу, що хочеться. - Та що ти говориш? Взагалі це не твоя справа. Про навчання треба думати. - Добре, добре. Не злись. Удачі тобі. Виглядаєш класно. Хоча навіщо кажу? Ти й сама про це знаєш. Лана вийшла з кімнати. Без п’яти хвилин чотири. Треба поспішити. - Ти бач, як вирядилася. До боксера свого йдеш? – вахтерка на секунду від вернулась від телевізора. – Коли повертатимешся? - Валентино Петрівно, не переживайте все буде добре. Я ж з Дімою буду. Дівчина вийшла з гуртожитку. Попрямувала до рогу будівлі. Дмитра ще не було. Дивно, він не любив запізнюватися. Доведеться зачекати. Лана підняла очі вгору, розглядаючи фасад будинку. Цікава річ. Настільки відомо гуртожиток, збудували років 25 тому. Хто його проектував? Цікава мабуть людина? З уявою. Інакше ніяк. Бо яким же чином на „совковсьму” будинку під самим дахом опинились химері барокові завитки-очі. Ззаду почувся скрип гальм. Лана хотіла обернутися, але не встигла. Її схопили, зав’язали очі й рот, зв’язали руки та затягнули до машини. Так вправно, що дівчина навіть не бачила нападника. Секунда, машина зникла за рогом. Тільки вічка-завитки здивовано дивились на порожню вулицю... 2.2 Давай займемось коханням ...Лана сиділа на дивані. Принаймні їй здавалось, що на дивані. Звільняти від пут її ніхто не збирався. Її мовчки везли в машині. Завели до якоїсь квартири, і посадили тут. Тиша. Зі сторони дверей почулись чиїсь кроки. Невідомий підійшов і розв’язав їй руки. Дівчина стягнула повязку з очей. Огледілася. Кімната була прибрана у романтичному стилі, свічки, романтична вечеря. Ледь на віддалі стояв молодий чоловік. То був Дмитро. Одягнутий у шикарний костюм. У руках тримав великий букет троянд та торт у формі серця. Лана повільно підійшла до нього. Дмитро вже було підняв букета, але подарувати не встиг. Лана влучно поцілила кулаком йому просто в обличчя. Помі ще раз, і ще. Чи не вперше в житті Демон не встиг зреагувати. Поки він намагався второпати що відбувається, дівчина вихопила в нього букет та заходилась бити його букетом. Букетом троянд. Хлопець закрився вільною рукою. Та де там! Не допомогло. Ще б пак, адже він сам учив її битися. Виявляється вона була здібним учнем. Треба якось зупинити цю шалену атаку. Бажано швидко й безболісно. Торт! Кулінарний шедевр м’яко зупинився на обличчі дівчини. Лана зупинилась і відступила. Протерла очі. Трішки заспокоїлася. - Ти!.. Та я тебе... не знаю що з тобою зроблю... – промовила дівчина ледь не задихаючись від люті. – То це ти? Ти що твориш? Ти про мене подумав? - Я ж з добрими намірами. Сюрприз хотів для тебе зробити. Приємно. - У тебе вийшло! Боже мій, з ким я зв’язалася? З божевільним! То тебе постійно немає, то ти такі фортеля виписуєш? Ти хоч думаєш іноді, що робиш? Бачу що ні. Я так не можу. Мабуть я чогось не розумію. Ну чого ти не можеш так як всі НОРМАЛЬНІ люди? Все це обуло останньою краплею. Я йду від тебе. Влаштовуй комусь іншому свої… СЮРПРИЗИ! Вона схопила сумочку і кинулася до дверей. Мить Дмитро стояв заціпеніло дивився як дівчина йде. Потім прочухався і з криком кинувся наздоганяти: - Та почекай… Ну куди ти! У тебе ж все обличчя в кремові! Дівчина вже було почала взуватись, але заплуталась у власних босоніжках. Дівчина, стоячи на одній нозі, мало не впала. Дмитро підбіг, підхопив її і поніс у кімнату. У його сильних руках Лана відчула себе пухнастим кошеням, якому хочеться муркотливо ластитись до господаря. Злість і обурення потихеньку залишало серце і розум. Дівчина обійняла Дмитра за шию та поцілувала. Радісні візерунки шоколадно-кремового торта тепер залишись у нього на обличчі. Перезирнулись, засміялись. Мда… два телепузики. Оскільки за рушником чи серветками було бігти лінь, верх взяв раціонаторський підхід. Крем вирішили просто злизати. Дімон так захопився, що й не помітив, як ніби то залишки крему перекочували дівчині з щік на шию, вуха і плечі. Він ніжно цілував ніжну шовкову шкіру дівчини, обіймай її за стан. А та танула в обіймах і лише ніжно муркотіла: - Знаєш, любий, я довго думала про нас з тобою. Я тебе люблю дуже…. - І я тебе просто обожнюю… ммм, - пробурмотів Дмитро, цілуючи плече дівчини. - Так от. Ти знаєш, що ми дуже близькі одне одному, можна вже стати вже ближче. Я хочу… хочу бути тільки твоє, - несміливо промовила Лана. – Правда, я трішки боюсь. - Не бійся, моє сонце, тобі буде добре... Дмитро по правді сказати, хоч і був впевнений в собі, проте переживав у душі теж не менше. Ще б пак, адже вперше робив це з дівчиною яку так сильно кохав. І так довго чекав… Тому вирішив не поспішати. Поцілунки українського джигіта спускались все нижче і нижче. А з ними дужче розпалювалися Дмитро і Лана. Тоненьку блузочку знали в двох, свою сорочку хлопець поспіхом стягнув і кинув поруч з диваном. Дівчина злегка здригнулась, коли Дімка розстебнув і скинув її бюстгальтер. Звичайно, вони і раніше це робили, обнімались цілувались, роздягались майже повністю. Але до сексу діло ще не доходило. Дівочі страхи та бажання перемішалися. Їй хотілося щоб він пестив її ще ніжніше, хотілося зливатися з ним клітина до клітини. Вона обіймала і горнулась до хлопця. Хотілось впитися в його спину, адже «метелики в животі» змушували мліти і піддаватися обіймам хлопця. Вона чітко відчувала як ширінка на штаннях хлопця вже давно стала твердою. Він просто рвався проникнути в неї, і це заводило її ще дужче. Вони лежали напівроздягнуті на дивані, хлопець вже було взявся за спідницю… Задзвеніло все одразу! Дівчині мало вуха не позакладало. Боже, що ж це робиться! Дзеленчання й пілікання доносилось звідусіль. Розривався вхідний дзвінок і мобільний Дмитра. Від несподіванки хлопець підхопився. Глянув на телефон, вимкнув і кинув його у дальній кут кімнати. Не до дзвінків зараз… У двері задзвонили це дужче, через хвилину почали стукати прямо ногами. Цього Дмитро вже стерпіти не зміг. «Хто посмів, уб’ю на місці!!! Курва, я ж їх попереджав, що мене краще не чіпати!», - думав хлопець по дорозі до дверей. Клацання за замка, скрип дверей. Паша… На!!! Дмитро з порога зацідив другові в щелепу, той заточився і відкотився до сходів. Добре, що Дмитро не зовсім осатанів і розрахував силу, інакше з Пашою найближчі декілька хвилин поговорити б не вдалося. - Ти чо, припух? Чо приперся? Я вам ясно, млять казав, мене не чіпати? - Дімон, ти що геть здурів? Ти мені мало зуби не вибив, - друг піднявся і потираючи шелепу обережно підійшов до розлюченого боксера. – Ти колись навчишся говорити перед тим як бити! - Я тебе останній раз питаю: ти чого присунувся? - Дімон, слухай, нам жопа. Нас засікли, всі одразу. Не питай як, сам не знаю, але маємо дуже швидко щось робити, бо нас так візьмуть, що мало не покажеться, - схвильовано розповів Павло. А діяти треба було швидко. Хлопці не раз обговорювали як діяти в такій ситуації. Хоча свято вірили, що цього ніколи не станеться. Сталось… - Пол, лови ключі, заводь машину, я зараз. Дмитро прожогом кинувся в кімнату до Лани. Дівчина вже здогадалась – щось трапилось. Проте питати не наважилась. Та й не мав хлопець часу щось пояснювати. Він дав дівчині ключі від квартири, сказав: - Моє зайченя слухай мене дуже уважно! Ситуація дуже складна, не питай мене що і як. Я потім обов’язково поясню. Вір мені, все буде добре. І ще в продовж двох днів не звони мені, я сам буду звонити. Ось ключі закриєш квартиру. Якщо можеш, дуже прошу, поїдь на кілька днів до батьків. Дмитро швидко одягнувся і вибіг на двір. Лана почула звук від’їжджаючої машини. Сіла… Хвилин п’ять теребила в руках ключі, і мовчала. Очі стали вологі, сльози самі почали збиратися в кутиках.. Дівчина витерла сльозу. Образливо, все я завжди, в останній момент. Скільки можна це терпіти. Колись вона його таки кине. А зараз треба бути сильною, вона з самого початку знала, що спокійного розваженого життя з Дмитром годі чекати. | |
| Переглядів: 1027 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
