Каталог статей

Було це минулої весни. Саме тоді, як гай шуміли майдани та площі міст, селищ і навіть сіл. Ні я нічого, не плутаю. Це я не про революцію говорю. Не про помаранчеву. Хоча тієї весни також влаштовували революції. Щоправда, маленькі і за гроші. І назвали весь це вертеп в масштабі країни – вибори – 2006. Так от добралися виборча лихоманка і до нашого села. Раптом всі куми та кумасі стали активними політичними „деятелями”. Розмови за родинною вечерею тепер неодмінно зводилися не до приросту живої маси поросят та удоїв, а до приросту рейтингу тієї чи іншої партії. Про політику говорили тепер на у полі у ремонтних цехах, на вечорницях та всесільській „тусовці” біля сільради. Отак у нас один кум за Мороза, інший за Ющенка, сілький п’яничка Семен нібито як за Віктора Федоровича, а 95-річна бабуся Фрося тепер – полум’яна прихильниця Юльки. А що поробиш, як казав дід Панас якщо ви не використаєте політику, то політика використає вас. Об’єднувало нас усіх одне – бажання заробити, або „на халяву” культурно відпочити. От власне, й розповім вам про це „культурно відпочити”.
Сидимо ми якось з кумом на припічку палко обговорюємо останні політичні події. Підходить до нас п’яничка Семен:
- Хлопці, диви що як на своєму паркані знайшов, - дістав з потертої фуфайки папірчик, - завтра у сільському клубі районна організація Політичної партії не вимираючих тварин, в рамках всеукраїнського туру підтримки потиличної свідомості проводить виставку козлів. Вхід вільний. Увага, акція! Відвідувачу, який впізнає породу хоча б трьох анонімних тварин – ящик пива в подарунок. Ну що, хлопці, сходимо?
- А як же ще! Ми цих козлів як рідних знаємо.
Як годиться вранці наступного прямуємо усі в трьох до клюбу. Вдягнулись пристойніше як-не-як нагороду доведеться отримувати. Підходимо. А там все як годиться, біля входу в актову залу пост реєстрації. Зі всіма чемно спілкуються, зарисують імена і прізвища, навіть гаманці куртки шуби та інші коштовності просять у камеру схову здавати, що бува їх ніхто не викрав. І по одному до зали запускають. Ажур. Все як у тої інтелігенції чи буржуазії. Ми З кумом навіть папіроси на зберігання здали. Бо хто знає що в кого в голові Заходимо. Темно. Значить так треба, метикую. Чекаємо. Годину. Півтори...
Кум не витримує:
- ... а де ж козли ... ... ?
А ж тут хтось вимикача намацав. Ввімкнули світло. А нема козлів. Тільки дзеркало на пів стіни. Ми до поста реєстрації – немає його. Організаторів з нашими речами теж слід простиг... Одні козли тільки й залишились.
Подивися мій кум на Семена, на мене і на себе в дзеркалі, поглядом повним любові, та й каже:
- Трьох козлів я точно вгадав. Ну що Семене, це твій політичний кумир любить всіх козлити? Так от. З тебе тепер моя нагорода ящик пива. Інакше я тобі сам влаштую революцію!