як у житті [11] |
мудрість життя [5] |
[14.01.2012] | |
№107 Як любить серцем? Коли серце воно не красу міряє. Воно сидить десь там в кутку і дулі тицяє. (65) |
[14.01.2012] | |
Думка №106 (4) |
[14.01.2012] | |
Думка №103 (11) |
[14.01.2012] | |
Думка №102 (1) |
Головна » Статті » проза » як у житті |
Рівне і... Приходу Нового року „казковий ліс”, себто наше місто, чекав цілий рік. Точнісінько від торішнього Нового року. Чекав і часу даремно не втрачав. Рівне росло, розвивалося, розбудовувалось і, звісно, відзначало всі інші свята. Столиця древньої Волині (принаймні так деякі рівняни називали рідне місто) у 2006 суттєво обновило своє обличчя: косметичні операції будівництва, ін’єкції ремонтів і реконструкцій. Трудівники міста завершили будівництво законсервованих раніше житлових комплексів і розпочали будувати нові, в центрі міста постав пам’ятник патронесі Рівного Марії Несвицькій. Данина традиціям Магдебурзького права, яке місто здобуло ще в Середньовіччі. Невпинно проводять оновлення артерій міста – доріг. І будують рівнини своє місто вже не за принципами ударного соціалістичного змагання, а як український ґазда будує для себе оселю, щоб була чистою, теплою і затишною. Не на роки і не на десятиріччя, а на віки. Отак за щоденними клопотами рівняни й не помітили, як місто поширилася небезпечна інфекційна хвороба. Страшніша за пташиний грип чи туберкульоз. Куди страшніша... Новорічна лихоманка впевнено і спокійно ширилася державними установами, організаціями, фірмами міста. Вона забиралась у домівки, розповзалася вулицями. А вони, вулиці, теж стали іншими. Зима цього року прийшла вчасно. На календарі... На широкі простори України від зими з Лапландії добралися лише одні спогади. Хоча ні. Сніг таки прийшов. Відзначився „для галочки”. Жаль тільки, галочка вийшла дуже тендітна й ніжна, тому Нового року не діждала, стерлась і розтанула. Що ж і на тому спасибі. Залишилося рівненським вулицям красуватися лише мокрим асфальтом і бруківкою з невеликими калюжами та, звичайно, святковою ілюмінацією. Вона не прибула з Лапландії, це постаралися комунальники, підприємці та звичайні рівняни. Останні окрім традиційних гірлянд, Дідів Морозів та святкової ілюмінації, вдарили креативом по сірих буднях. Стінам і стелям – гірлянди, сніжинки та кульки, дверям - святкові вінки, дехто навіть примудрявся прилаштовувати на вікна, підвіконня та балкони Санта Клаусів китайського виробництва. І виглядав такий креатив, як акція масового самогубства Дідів Морозів західного розливу. Отакої чудасії можна надивитися, прогулюючись вулицями. Основне - не дуже ловити гав і заглядати вгору, адже вулиці заполонили... ... рівняни Інфіковані святковою лихоманкою мешканці міста ще за тиждень до початку свят почали з подвійною швидкістю та завзяттям сновигати вулицями міста, брати в облогу магазини й здійснювати татарські набіги на базари. Щоправда, самі підприємці та продавці були не проти такого „безорбазія”, адже покупці залишали в них значну частину чесно зароблених „шевченків”, „грушевських”, „франків” і „мазеп”. Односторонній це був грабіж чи взаємний, точно сказати не можна. Однак ситуація, коли щасливий покупець купляв за безцінь товари „елітної” якості, повторювалася дуже часто. І все без образ. Ментальність просто така. Проте купити все вчасно не встигали навіть завбачливі. Удію вступала прогресія – чим менше часу залишилося до свята, тим більше рівнян було на квадратному метрі магазину, базару чи вулиці. Ближче до Нового року лихоманка починала захоплювати навіть стриманих та імунностійких рівнян. Як кажуть, понесло. Щоправда, проходила лихоманка так же швидко, як і починалась. Від неї першого, другого чи третього січня (це вже хто коли прокидався), залишаться лише біль у голові, неприємний запах у роті, та ломота в тілі. Ялинка Це й головний і невід’ємний елемент свята (не плутати з горілкою та шампанським, давайте мислити тверезо) останні кілька років почав з’являтися в оселях рівнян здебільшого легальним шляхом. Чи то торгівля почала працювати краще, чи то бажання брати сокиру та „в студьоную зимнюю пору” прямувати „в лес за йолкой” у рівнян зникло... Тож пересічні жителі нашого міста тягли у тролейбуси, маршрутки й таксі цей атрибут новорічного щастя з таким запасом ентузіазму в очах, якого без проблем вистачило б на увесь наступний рік. Дехто радів удвічі більше, адже виторгував колюче диво в півціни. Хоча й знав, що поливати таку зелену красуню можна хіба що клеєм для голок, бо вода вже їй навряд чи допоможе. Залишається лише сподіватися, щоб вона склала свої колючі повноваження додолу ще до Різдва. Без ялинки ніяк не можна. Бо куди ж іще тоді класти подарунки, і під чим валятися п’яним... від радості та щастя? Ніяк не можна без неї. Ялинка головна в домівці, в дворі, в мікрорайоні, головна ялинка міста, держави.... Така ієрархія. Мабуть, для того, щоб українці могли колективно класти подарунки під ялинки та забирати. А може (судячи по кількості порожніх пляшок з-під шампанського біля головних зелених красунь) і для того, щоб колективно валятися під ними... Адже новий рік гряде... Свині в пошані З вогню та в полум’я. Рік собаки плавно перетікає в рік хоч і рожевої, та все ж... СВИНІ. Як там у рекламі: „З новим роком (,) свині!”. Ото гавкали цілий 2006 рік, то тепер взагалі треба свиньми ставати. А що, нам не тяжко, нам тільки волю дай – більшість українців з гумором зустріли звістку про знак нового року. Нарешті дочекалися зоряного часу! Дехто навіть вирішив вчинити за відомою приказкою про свиню - „пусти свиню під стіл, а вона залізе на стіл”. Добре, що не всі вирішили використовувати символіку аж надто буквально. Проте свинська тематика стала №1 у подарунковому топ-рейтингу цього Нового року. Погодьтеся, краще вже підкласти рідним і коханим симпатичну рожеву свинку під ялинку, ніж насвинячити в житті. Тому зображення цієї милої й доброї, малої, безрогої тварюки розкуповували зі швидкістю світла. Чимало рівнян отримали в перші хвилини нового року свиней різноманітних комплекцій: копилки, м’які іграшки, сувеніри. Суцільне свинство. Новий рік Усе у нас ввічливо і культурно, як у відомому анекдоті: „Види ввічливості: англієць йде і не прощається, а єврей прощається і йде.” Достеменно не відомо, як прощаються українці. Відомо лише, що з зустрічами-проводами років у нас не склалося. Мабуть, гостині дуже. Ми і старий рік декілька разів проводжаємо, і новий не один раз зустрічаємо. Спочатку новий рік відзначають на корпоративних вечірках, в університетах і школах, дитсадках, на загальноміських ранках, днях і вечорах. Потім із друзями... просто знайомими... ледь знайомими... сторонніми людьми... І тільки тоді з „натренованим” духом і тілом українці сідають до ГОЛОВНОГО святкового столу. І це тільки перше коло. Не варто забувати про Новий рік з епітетом старий. Тому коли за ГОЛОВНИМ святковим столом хтось скаже: „От ми попереднього разу зустрічали Новий рік... Вчора тобто...”- ніхто з присутніх не здивується. Дивна річ, хоча рік Собаки рівняни почали проводжати здебільшого за півгодини до півночі, проте, будьте певні, деякі громадяни за такий короткий проміжок часу вже встигли „напроводжатися” до поведінки символу року наступного. Про дзвін кришталю, бенгальські вогники, подарунки і поцілунки особливо розповідати не варто - всі щасливі майже однаково. Стоп. Ледь не забули. Напередодні нового року деякі українці не тільки згадують, що в них є Президент і як його звати, а й дивляться вітальну промову. Зі скляними очима... Чекають, коли покажуть найрейтинговішу картинку року – новорічні куранти. Обов’язково хтось каже: „Не забудьте загадати бажання”. Дзуськи тобі, забудемо... Та ми цілий рік цього чекали! Тому більшість із дванадцятим ударом курантів загадує одразу декілька бажань. Хтозна, можливо, якесь не збудеться. А так Дідові Морозу чи Всевишньому буде з чого вибрати. З Новим роком! Дайте хоч трохи зазирнути в казку... Шкода тільки, що є в новорічної казки одна сумна особливість - вона швидко закінчується. Засмучуватися не варто. Є ще багато інших казок: різдвяні, пасхальні, бабусині, політичні та економічні... Варто лише про це пам’ятати. І хоч трішки вірити в диво. | |
Переглядів: 1036 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |