Власне, ідею зробити  благодійну фотовиставку, присвячену онкохворим дітям, ми запланували зробити місяць тому з керівником фотостудії "У Харватері істин" Олександром Харватом та очільницею громадської організації "Відкрий серце" Тетяною Герасименко. Маємо за мету показати тих дітей, розповісти про їхню боротьбу, можливо, це розтопить серця людей і заохотить допомогти.

Коли разом легше

Чесно скажу, не хотів так одразу впрягатися в черговий соціальний проект. Адже ще й десятка днів після закінчення трудомісткого і затратного соціального конкурсу  "Пузата мама". Хотілось відпустки… Але… Ну як ти "запореш", проект, де на кону допомога хворим дітям? Принаймні хочеться вірити, що ти людина честі, якій не байдуже…

Тим паче, якраз розпочались репетиції в театрі вистави "Пошились у дурні", приуроченої до Дня журналіста, яку ініціювала прес-служба ОДА.  Її самі журналісти-актори вирішили  зробити благодійною. І прив’язати до обласної благодійної акції "Подаруй можливість жити". І проект фото-виставки сюди вписується ідеально. Адже всі можуть побачити за що ми боремось. Тим паче що подвійний показ журналістської вистави дає можливість зібрати на лікування діткам пару тисяч гривень… А то й більше. Тому тут і нам справді не шкода "пошитись у дурні".

Ручка з катетором

Так ось, сьогодні вибрались познімати діток в обласній лікарні. Залишили на дві години роботу, репетиції і поїхали. Зараз там якраз лікується 19 діток різного віку. Не хотіли з цього влаштовувати подію, тому не запрошували ні пресу, ні клоунів. Я, Тетяна Герасименко, редактор порталу OGO.ua Юліана Тет, фотографи Олександр Харват та Олена Зень. Взяли лише кілька десятків гелійових кульок діткам. Окрема подяка за них рекламно-маркетинговій компанії "Неомарк".

Переступити поріг онкогематологічного відділення було не просто. Адже дітки там різні і за віком, і за важкістю захворювання. Одна з маленьких пацієнток настільки знеможена хворобою, що може лише лежати нерухомо. А це кількарічна дитина!

У більшості на руках катетори не менше, ніж тоненька дитяча ручка. Втім, навіть найменші – радіють кожній хвилині життя. Вірять в одужання. Разом з нами малюють кульці очі та посмішку.

З розумінням поставились до нашої ініціативи і батьки. Адже коли є хоч маленьких шанс – ним варто скористатися.

Так що невдовзі зможете побачити на фотовиставці та у рівненських газетах розповідь про 11 маленьких крихіток та інформацію про те, як їм допомогти.

Баба Яга проти…  

Але ж по поверненні в редакцію дізнався новину неприємну. Поки одні журналісти репетирують, шукають нові ідеї для збору коштів дітям, інші, точніше інший, катає на них скарги та інформаційні запити.

Чесно скажу, за останній час не бачив такого єднання журналістів з різних редакції. На рівні дружби - так… А так, щоб різні за віком та місцем роботи журналісти робили спільну справу та ще й з благородною метою… Це радує. І ні політична ,ні комерційна приналежність  тут не мають жодного значення. Наприклад, у конкурсі "Пузата мама" нам допомагала ВО "Свобода", а зараз  у "Подаруй можливість жити" – Рівненська ОДА". І мені не соромно. Бо той хто хоче зробити добру справу – зробить. І навіть чийсь злий умисел спрямує на добро. А байдужий ледар буде заважати.  

Як наш колега Володимир з агентства, скажемо так,  розслідувань"Cлідство ведуть колобки" накатаємо інформаційний запит з питаннями – хто ж тим журналістам для благодійного концерту безплатну залу надав, як то хтось готовий щось безкоштовно робити…

І хоч це запит адресувався прес-службі, але я вважаю його смачним плювком і в мою сторону. Як і решту моїх колег. Нічого обітрусь, я знаю навіщо я це стерплю… На відміну від того, який плює з гаслом "Любі колеги, я вас врятую від того що ви такі продажні і тупоголові телепні…". Ну подобається людині бути про всіх і зайняти позу. Я її можу лише пожаліти. Хай навіть кричить, що вона неперевершений критик і сторож правди. Який уже заочно став безгрішним праведником і купив квиток до раю. Не так нас вчать  чинити Божі заповіді…

Можу підставляти таким критиканам і "мудакам" і одну, і другу щоку. Хоча не можу гарантувати, що одного дня не підставлю кулак. Я ж то грішний…