Чи є у кохання межа? Як виміряти рівень закоханості, коли коли емоції цівками поту стікають з гарячого лоба, пристрасть жагучими поцілунками впивається у вуста, жага тісними обіймами пестить тіло. А думки... Думки, мов торнадо здіймаються до самих хмар. Тоді коли треба йти, а хочеться залитись, коли не можна хотіти, а хотіти хочеться. Коли ти перестаєш бути собою - перетворюєшся в клубок оголених нервів, емоцій, переживань та заборон.

Коли ти розумієш щоб буде смертельно боляче. Ріжеш скальпелем власних бажань серце. Своє серце. Ти сам, з власної волі розмальовуєш його шрамами. Хочеш написати ім'я коханої, затримати їх хоч так біля себе. І байдуже, що вирізати його звідти можна буде тільки з серцем. Тоді коли навіть розумієш, що нічого не вийде.

Час біжить стрімко невпинно, хоч спогади про кожну хвилину разом залишаються вічністю. А вона... вона обов'язково піде і не тому, що вона безсердечне стерво. Вона найкраща, для тебе. І ти для неї... Але вона піде... Бо так не буває в світі. Такі безжальні закони всесвіту. Не можуть почуття горіти шаленим вогнем вічно, не може така пристрасть руйнувати душі вічно...

І ось все... Твій маленький рай - твоє особисте пекло. Твій апокаліпсис. Чи варто жити? Чи може зранене серце пережити це знову?...

Зможе, так було і так буде.. Не вперше і не востанне....

Цього ти найбільше хочеш. Цього ти найбільше боїшся...

Бо не вмієш кохати нормально...