Меню сайту
Цитати та аформизми
| [14.01.2012] | |
| №107 Як любить серцем? Коли серце воно не красу міряє. Воно сидить десь там в кутку і дулі тицяє. (65) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №106 (4) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №103 (11) | |
| [14.01.2012] | |
| Думка №102 (1) | |
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Icq та Skype
Юрій Дюг
Дюг в twitter
Пошук
Нові фото
Хтось муркнув
Good web page, Keep up benefic
Нallo!
Ιch bеgrüßе Frаu
Ιch bеgrüßе Frаu
<a href=http://zmkshop.ru/&
<a href=http://acialis.pics
Архів записів
- 2007 Листопад
- 2007 Грудень
- 2008 Січень
- 2008 Лютий
- 2008 Березень
- 2008 Квітень
- 2008 Червень
- 2008 Серпень
- 2008 Жовтень
- 2008 Листопад
- 2008 Грудень
- 2009 Березень
- 2009 Травень
- 2009 Липень
- 2009 Вересень
- 2009 Грудень
- 2010 Лютий
- 2010 Червень
- 2010 Липень
- 2010 Серпень
- 2010 Жовтень
- 2010 Грудень
- 2011 Січень
- 2011 Червень
- 2011 Грудень
- 2012 Травень
Головна » 2010 Червень 28 » Закохатись в Кам`янець, або як «контакт» мене врятував
Поділитися матеріалом
03:16 Закохатись в Кам`янець, або як «контакт» мене врятував | |
| Два тижні тому по дорозі у відпустку на селі вирішив віддати славетний Кам’янець Подільський. Хочете поїздку без графіка і тур фірми? Спитайте мене як. У підсумку – нові та старі друзі, зброя та автостоп… Вибратись в славетне місто та історичну пам’ятку Юнеско планував давно. Ще 2009-го… Проте все якось нагода не випадала, та й друзями домовлялись, що впадуть мені на хвіст. В принципі розрахунок простий. Моя історична батьківщина також в Хмельницькій області. За кілометрів 70 від Кам’янця Подільського. Проте останній раз там був років 10 тому. Це природно адже зараз живу і працюю в Рівному.  Хоча стоп. Годинку в Кам’янці я все-таки провів. 31 грудня 2008 року. Коли проспав свою автостанцію в Дунаївцях проїхав зайвих 30 кілометрів на південь. Вуаля, і я Кам’янці. Беру білет на найближчий автобус додому. Втім у запасі було ще 1,5 години і як тоді трохи потинявся морозним історичним містом. А потім додому. Але це мою цікавість не задовольнило. То ж справжній вояж відклали на пізніше.  Один день і дві ночі Так от. З Рівного до Кам’янця Подільського можна дібратись за ніч, адже в 1.10 звідси відправляється автобус «Брест- Кам’янець Подільський». Там я о 8 ранку і цілий день можна ходити, а потім ближче до вечора заїхати можна на ніч і до батьків на маленькі батьківщину. Втім «упетляти» на Рівне можна тим же міжнародним автобусом в 15:30. а ближче до півночі ви вже в Рівному. Отака крута поїздка в один день і дві ночі. Машрут доставки намальований. Саме час більше дізнатись з про місто. Ну тут все чудово. Бо є інтернет. Перелопативши пару сайтів (tour.km.ua, kampod.name, www.kam-pod.info), години за дві малюю собі карту маршруту. Можна збирати рюкзак. Свої люди Зрештою друзі, все ж таки поїхати не змогли. Та це не привід здаватися. Тим паче у місті є свої люди. Тепер уже це викладач Подільського аграрно-технічного університету Сергій Єрмаков. А років з 7 тому це був студент, з яким ми їздили на Луганщину на зліт студентів. Перша кодяка «вконтакте» - через пару років ми там одне одного знайшли. Сергій цікавиться історією Кам’янця, навіть вікторину на kampod.name веде. Так що два в одному і друга і місто модна побачити. Пригода розпочалась ще на Рівненському автовокзалі, адже не все то правда, що в розкладі. Автобус і до того спізнювався на годину, а цього разу взагалі не приїхав... І смисл з’ясовувати чого. Значить плюс дві години очкувань до наступного «Рівне-Вінниця» через Хмельницький. Добре, що улюблений журнал «Ринг» під рукою. Далі все просто. У Хмельницькому пересідаю на кам`янецький автобус і о 9.30 я на місці. «Месна братва» - Сергій зустрічає. Здогадайтесь який я йому сувенір з Рівного привіз? – Рівненське пиво «Бергшльос».    Поталанило отримати ексклюзивну екскурсію мені самим вищезгаданим університетом, та сфотографуватися з місцевими скульптурами. Під час цих екскурсів під соусом історичних довідок, бувальщин та анектодів, зустрічаю знайоме обличчя. Секунд 5 згадую. Так це ж мій одногрупник по Новоущицькому технікуму. Оце зустріч через 7 років! Він мене не так швидко признав. Моя борода дається взнаки. Поговорили. Крок у минуле Зрештою з Сергієм і його колегою Вадимом вирушаємо на прогулянку містом. Втім, вони мене одразу розчаровують – тарзанку, себто джампінг закрили. Адже раніше там втонула столична журналістка. Ну і є справедливість? А я так хотів ризикнути і стрибнути…  А старе місто? Старе місто – вище будь-яких похвал. Чисте, відреставроване, вилизане. «Ляпота». Розказувати що до чого та переповідати історії міста не буду. Дзузьки! Приїжджайте і самі дивіться, слухайте. Подивитися і обходити є що.  Я не зміг не використати можливість походити і по фортеці. З того часу її теж значно довели до ладу. Відбудовані стіни, вежі. Нові експозиції. Але то само собою.  А найцікавіше всього за 10 гривень можна постріляти з лука і арбалету. Як в старовину. Це вам не з «воздушки» по банкам. Стріляв з задоволенням. Навіть з арбалета у вісімку влучив. Сам спробував його зарядити. Втім за був про настанови інструктора і тятивою примудрився таки вдарити пальця. Дрібниці! З луком все складніше.  Тим паче він такий як я ростом. Натягнути тятиву ще пів біди, а от утримати і прицілитись… По різному бувало. «Контакт» рятує вдруге За всіма екскурсіями я примудрився… спізнитись на останній прямий автобус на рідну Нову Ушицю. На півгодини. Вибір маленький – будемо долати відстань частинами. Спочатку до Дунаєвець, а потім уже як поталанить – на попутці, автобусі, таксі, пішки… Що ж то за пригода, коли все відомо. Тим паче автобус на Дунаївці адже за півтори години о 19:25. О чверть на 21 прибуваю в перевалочні Дунаївці. Автобуса чекати – нерозумно, автостанція закрилась ще о 19:45. Йду на круг на попутку. Не встиг прийти, а там сидить дівчина і сходу мене запитує: - Ти Юра? - Ну так. - Журналіст? В село додому ідеш? - Так. А ти хто? - А я Оля з твого села. За мною чоловік виїде, то ми тебе підвеземо. Отакої! Виявилось. Що Оля на 5 років молодша за мене, тому ще малою я її не запам’ятав. А в селі останні сім років я буваю в краї рідко. Звідки ж маю її знати? - А ти у мене в друзях в контакті є? – намагаюсь хоч якось зрозуміти таку поінформованість дівчини. Тай як вона мене впізнала теперішнього? - Немає… Але у подруги моєї ти є. Хух, тоді зрозуміло. Проте сюрпризи на цьому не закінчились. Ії чоловіком виявився Віталій. З ним ми ще в дитинстві гралися. А потім 10 років про одне одного ні сном, ні духом… Впізнав він мене тільки після представлення. Так що останніх 30 км їхали весело, і доставили вони мене мало не під саму хату батьків. Сутеніло. Поїздка вдалась. Раджу всім їхати в Кам’янець Подільський. Автостопом, дикуном… зрештою і вражень більше і спогадів. Юрій ДЮГ.    | |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
