Кажуть, що два українці – три гетьмани. Погано скажете? Це дивлячись з якої точки зору розмірковувати. Що поганого у бажанні керувати власної державою чи краєм? Не вміємо домовлятися, - припустімо. Німці, американці теж не вміли… То діло наживне. Гірше інше. Українці хоч десять гетьманів виберуть, та всіх їх в мить змішають з гноєм та обплюють! Чому так? Бо зариваються (зарвалися), стають вище над іншими? А чому зариваються – бо мить влади така коротка. 

Неповага до всіх і вся. Класик радянського гумору Михайло Задорнов каже: « У жителів колишнього СРСР ( на відміну від західних держав) поняття держави і батьківщини не тотожні. Наприклад, люди не платять податки. Не платять проти держави, бо за батьківщину образливо.» А на ділі навіть гірше. Обрали лідера. Слабак – заплювали, на всі краї розтрубили що у нас лідер – нікчема. Й ходимо задоволені, адже показали свою силу. Обрали сильного – сидимо боїмося, тихенько поливаємо брудом на кухнях. Та ні, не боягузи. Як допече кидаємось в бій, навіть не переконавшись в об’єктивності нашої мети. Головне «показати кузькіну мать.»