Вчора в чергове поринув у вир військвих й поствійськових серіалів. Так сталось, що до цього часу його зовсім не бачив. Не спішіть мене судити. Всі серії в мене на жорсткому диску, тому неодмінно після роботи буде чим зайнятися.

Одразу скажу, що більшість нових серіалів про війну я напередодні 65 річниці Дня перемоги я переглянув. В тій зв’язці були і "Диверсанти" і "Паршиві вівці", "По ту сторону вовків" та "Штрафбат". І воно було того варте. Особливо сподобалися "Диверсанти" і шедевр про штафників. Але мова не про те.

Перша серія "Ліквідації" на сон грядущий пішла туго. Володимир Машков та Сергій Маковецький затягують зразу, але одеський говір це щось. Десь на 15 хвилині тільки почав повністю розуміти про що говорять герої. Такі да! Хоча з  моменту коли в Одесу приїжджає маршал Жуков стало значно цікавіше. Військові розбори потьотів – це блеск. Малим по малу сюжет таки зацікавив. Монтажери і режисери молодці. Кожна серія закінчується в акурат на самому цікавому місці. Співчуваю тим хто дивився по телевізору, це ж мозок можна висушити від цікавості. Мені простіше, я зразу починав дивиться наступну серію. А спати коли?  Слава Богу на перериватись вдається середині серії, де події розвиваються не так гостро.

Чесно скажу що ще не знаю, про що серіал і яка його передісторія. І зараз це неважливо просто насолоджуюсь вечірнім переглядом. І вам бажаю. Хто ще не бачив. Корисно не тільки любителем детективів і бойовиків, а й всім. Щоб знати чим жили в післ воєнні роки.

Подивлюсь і обов’язково поділюсь враженнями.

Для загальної інформації коротенька довідка:

Ликвидация — российский многосерийный художественный фильм 2007 года режиссёра Сергея Урсуляка, снимавшийся в Одессе. Одесса, 1946 год. По наводке пойманного накануне бандита Сеньки Шалого начальник отдела по борьбе с бандитизмом Одесского уголовного розыска Давид Маркович Гоцман находит склад с военным обмундированием, около тысячи комплектов. С добровольной помощью друга детства, «завязавшего» вора-щипача Фимы, Давид Маркович выходит на след преступников и выясняет, что в деле замешан некий Академик, который проходил обучение в немецкой разведшколе. Пытаясь добраться до сути непонятной находки, Гоцман теряет друга, находит любовь и даже «имеет счастье» побывать в застенках МГБ. Положение усугубляется тем, что в это самое время Маршал Советского Союза Георгий Константинович Жуков назначается на должность командующего войсками Одесского военного округа, и с присущей ему прямолинейностью, горит желанием сразу, на раз-два расправиться со всей преступностью послевоенной Одессы…