Багаторазова чемпіонка України та Європи з пауерліфтингу серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату Любов Семенюк стала гордістю Рівненщини вже давно. Вона щодня доводить: спортсмени параолімпійці можуть виступати краще, ніж інші. Успіхи спортсменки — не лише робота в залі, а й любов і турбота чоловіка. Адже саме він щодня носить її на руках.

Ривок, поштовх… Руки слухняно піднімають важку штангу. Усі сили, роки тренувань спрямовані у результат.

"Сьогодні треба бути кращою, показати максимум”, — підбадьорює себе Любов Семенюк. Адже пауерліфтинг за останніх 10 років став для неї сенсом життя, віддушиною, можливістю довести свої можливості. Стати сильнішою, примусити світ визнати тебе кращою. І він підкориться саме зараз, на чемпіонаті світу в далекій Малайзії.

Вона точно знає — достойна подіуму переможців. Так і сказала вчора тренеру:

— Молилась, просила у Бога сили і наснаги виступити гарно, відстояти честь своєї країни. Тепер я впевнена — посяду третє місце.

— А чому третє? Невже не хочеш бути першою? — здивувався тренер спортсменки Андрій Демчук.

— Просто знаю, що буде "бронза”. Господь дасть мені сили для цього досягнення, — впевнено відповіла тоді Люба.

Тепер же, після завершення виступу, залишається тільки чекати результатів. Важкі хвилини очікування змінюються радістю. Адже ніщо не зупинить людину, яка неймовірно заряджена на перемогу.

— …І бронзовою призеркою чемпіонату світу з пауерліфтингу серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату стає Любов Семенюк, — оголошуються судді змагань.

Втім, радіє Люба одна. З тренерами, колегами-спортсменами, але поки що одна. Адже найдорожча їй людина ще нічого не знає про результат. І хвилюється в далекому, рідному Рівному…

— Так завжди буває, коли дружина їде на змагання за кордон, — розповідає чоловік спортсменки Федір Петрович. — Мобільного телефонного зв’язку практично немає. Доводиться спілкуватися смсками. А вона ж не завжди може швидко відписати. Так і цьогоріч під час поїздки на чемпіонат світу було.

До таких хвилювань чоловік уже звик, щиро радіє за успіхи дружини після кожної такої смс. А ще завжди зустрічає дружину біля трапа літака після усіх закордонних поїздок. Цій традиції не може завадити ні спортивний результат, ні погода, ні здоров'я, навіть час.

Адже це їхня спільна перемога, вимучена і вистраждана.

У кожного свій подвиг

Пані Любов добре пам’ятає той час, коли вперше спробувала займатися пауерліфтингом. Тоді у 2000 році у Рівному цим видом спорту займалось не так багато інвалідів-колясочників.

— Я подивилась, як тренується Леонід Рибачук, зацікавилася. Коли запропонували позайматися — погодилась, — розповідає спортсменка. — Мене ще з дитинства називали "спортсменкою”, бо мала настирний і цілеспрямований характер. Та й у всіх санаторіях і центрах охоче займалась оздоровчими процедурами. А зараз… Спочатку дивно було тренуватися, бо почала займатися цим видом спорту вже в зрілому віці. Потім втягнулась і справа пішла.

До цього часу Любов Семенюк пам’ятає і першу значну перемогу. У 2001 році вона виступала на чемпіонаті України в Рівному. Тоді вона, будучи новачком, показала прекрасний результат і стала чемпіонкою в своїй ваговій категорії.

— Довго займаюсь цим видом спорту. Відчуваю, що маю ще наснагу досягати нових вершин. Хочеться представити нашу країну на Параолімпійських іграх у Лондоні в 2012 році. Проте доводиться боротися із не спортивними проблемами, а з побутовими, — обережно розповідає пані Любов. — Довго мріяли з чоловіком про свою квартиру в Рівному. Коли наша головна мрія збулась — раділи невимовно. Та зараз усе більше починаю задумуватись — чи зможу займатися спортом далі.

Справа в тому, що багаторазова чемпіонка України та Європи мешкає на другому поверсі п’ятиповерхівки. І щодня на кожне тренування невисокому й худенькому Федору Петровичу доводиться фактично на руках носити дружину по сходах і назад. Якщо ж щодня по два тренування… Їхати з нею через півміста на тренування і в дощ, і в сніг. Тут звичайна людина руки може опусти. Звичайна, але не чоловік Любові Семенюк. Хоч дошкуляють постійні хвороби, він робить це щодня. Бо успіхи і результати дружини — це і його успіхи, його радість. Справжня сім'я — усі радощі і труднощі спільні. Навіть коли немає розуміння з боку влади. Коли два десятки бетонних сходинок можуть стати непоборною перешкодою до олімпійського "золота”.

— Нам дуже допомагають і підтримують працівники центру "Інваспорт”, громадські організації. Проте зараз все залежить від міської влади та керівника міста. Скільки разів звертались, просили вирішити проблему. Знайти варіанти обміну, чи підшукати житло в іншому будинку на першому поверсі. Бо наш будинок на Відінській зовсім не пристосований для людей з обмеженими фізичними можливостями. Та поки що на допомогу очікувати не доводиться, — розповідає чоловік чемпіонки світу.

Благословенні небесами

Подружжя переконане: їх разом звела доля і небеса. Коли вони познайомились в санаторії, Любові Адамівні було 34 роки, а Федорові Петровичу — 40. Серцем прикипіли одне до одного. З тих пір живуть душа в душу вже майже 20 років.

— Навіть коли й трапляються якісь суперечки, керуюсь жіночою мудрістю, — посміхаючись, розповідає пані Любов. — Намагаюсь промовчати. Відволікти чоловіка ласкавим словом.

— Так, так! Тільки емоції хочуть взяти верх, Люба раз — і спокійна. І сам розумієш, що сердитись безглуздо, — додає чоловік. — Та нам і сперечатися немає через що, адже все робимо разом. А коли Люба їде на змагання, то дуже сумуємо один за одним.

Захопленням життя теперішньої багаторазової чемпіонки тривалий час було і в’язання. Але зараз через заняття спортом часу на це залишається мало. Хоча іноді Любов Адамівна все ж таки тішить чоловіка власноруч зв’язаними речами.

— З роками знаємо уподобання другої половинки і намагаємось догоджати. Наприклад, під час чемпіонату світу з футболу взагалі чоловіка намагалась зайвий раз не турбувати (усміхається). Іноді балую його улюбленими варениками з сиром, а частіше не можна. Треба слідкувати за здоров'ям і берегти чоловіка, — ділиться секретами сімейного щастя спортсменка.

Для багатьох подружжя є прикладом для наслідування. Вони стали героями ще ненаписаної книжки про те, як потрібно радіти мінімуму, при цьому досягати максимуму. Доводити всім — з Божою ласкою і міцним коханням можна здолати будь-які труднощі.