Давно не писав нічого в блоги. Чесно кажучи, просто не було вільної хвилинки. Каюсь. Зрештою, краще вже ніяк, ніж абияк. Нещодавно осилив декілька книжок прінтових, електронних та аудіо. Повболівав за натхненником своїх ідей — боксом. Знаєте, дотримуюсь принципу — не створюй собі кумирів. Просто є люди, на яких варто рівнятись. Щоб далеко не бігати — скажу про боксерів. Зокрема для мене це в першу чергу Бернард Хопкінс, Манні Паквиао та Віталій Кличко. Не буду розжовувати хто це — гугл вам у поміч. Усе без фанатизму. Це з сучасників. Славних предків згадувати не будемо — довго. Але хто не хоче бути незалежно від віку, соціального чи душевного статусу націленим на результат, постійно готовим на всі 100. До того ж залишатися приємною людиною, зразковим сім’янином. Успішною у всіх відношеннях особистістю. Мабуть, тільки ідіот не хоче.

Просто треба не боятися бути трішки божевільним, вірити в себе, планувати свої дії наперед, виконувати все, що запланував, багато-багато і тяжко працювати. І звичайно, грамотно оцінювати свої шанси. Слухати інших, але робити по-своєму.

Словом, жити треба так, щоб за твоєю біографією потім фільми знімали. Ідеалом все одно не станеш, дров наламаєш… Але це буде твоє життя, повне і яскраве. Життя, яке не захочеться жити по-новій… Можливо, тільки пожити на кілька років довше. Щоб все встигнути.

А ще — не переживати через несуттєві дрібниці. Не намагатися сподобатись всім, не намагатись зробити все й одразу. Слів на вітер не кидати. І триматися даного слова.

Словом, хто про що пише, а кожен про своє. Що кому болить.

Якщо на чистоту, маю декілька ідей, пов’язаних з поезією, популяризацією материнства, кохання. Кого цікавить — пишемо в соціальні мережі. Кого не цікавить… Критикуйте — буду вдячний.  Деталі згодом.