Каталог статей

В моїм серці кохання
і гормони в крові.
Я горю від бажання.
Зорі дам я тобі.

Я знаю правду, як ти кохала,
Як ти любила. Він був весь твій.
І через нього в ночі страждала.
Пройшла крізь грози і буревій.

Забери мене сизим соколом,
Пригорни пелюстками крил.
Відпливемо в країну пристрасті,
Хоч не маємо щастя вітрил.

Я б тобі дарував розкішні троянди
Але маю лиш в полі ромашки.
Я б тебе осипав діамантом і златом
Але є мідяків лиш півчашки.

Залишився один твій дотик.
Його тавро у мене на плечі.
Ти мимовільно це зробила - знаю.
Але не сплю, сумую у ночі.

До кохання мого – 25 кроків,
Воно поряд й водночас ніде.
Я до нього іду 25 років,
Та щоразу чомусь не везе.

Коли приходить розуміння? Коли вже сказані всі слова, коли вчинки і почуття роблять тільки гірше. Ти розвертаєшся і ідеш, а я не зупиняю тебе. Не кидаюсь тобі в ноги, не благаю залишитись… А навіщо? А вже сотні разів це робив. Не свідомо, бо почуття рвали мою душу на сотні шматків, скребли кішками, вивертали нутро…

Є на світі єдиний той край, 
Де сіяє на сонці розмай. 
Там сіяють чудово зірки, 
Відбиваючись в плесі ріки.

Ще криють сутінки усе
І лиш на сході 
Зоря світанок нам несе
В такій погоді.

У землю кинули зерно 
Ще восени. 
І враз з’являється воно 
Після зими.